А Бог дарував мені вчительську долю. Не ту, що гладенька; не ту, що по полю. Між квітів пахучих стежиною в’ється, З краплини роси тобі щиро сміється. Не ту, що байдужа; не ту, що не знає, Де мрія дитяча по світу блукає… А ту, що у серці пташиною б’ється І перед лихом ніколи не гнеться. Таку, що не спинеш, не скажеш: доволі… Бо вчитель — це сцена, де є усі ролі. І кожну не грати, а нею прожити, І душу дитячу у щастя зліпити, Любов’ю горіти, на мить не згасати, Якщо й не вдалося навчити літати. Весь світ пелюстковий до ніг пригорнути, Щоб радість відчути — Людиною бути. У тому вся суть: не для себе прожити, А когось хоч трішки навчити любити, Побігти в ромашки по літньому полю… Спасибі, Господь, за учительську долю .
Коментарі
Дописати коментар